Точка зору

Коротка пам’ять про Іловайську операцію, яку генерали не вважають неуспішною

Богдановский

Коротка пам’ять у нас, коротка… Але як це все забути? Ось розповідь Сергія Шапошника, яку я почув в госпіталі. Хіба можна це забути та пробачити? Як пробачити їм Юру Матущака – світла була людина. За що його? А Макаренко Славіка – який з нього воїн, який? Він був шкільний вчитель, але пішов на цю війну добровольцем. І там, в Іловайську, нічого не залишилося від нього – нічогісінько – навіть ховати було нічого. За що?

Ви коли в моргу були останній раз? А знаєте, як вони виглядали влітку? Та що ви знаєте… Як це все забути? Як пробачити? Їх там сотні, сотні наших залишилося назавжди. СОТНІ.

Ось вам реальна розповідь солдата, який вийшов з оточення в Іловайську. Записана в госпіталі Мєчнікова в Дніпрі. Всім, хто говорить про перемир’я, присвячується.

«В Іловайську був майже з першого дня. Е**шилися конкретно, мені три людини ледве встигали набивати магазини, і я тільки встигав міняти автомати. Перегрівалися стволи – за цівку неможливо було триматися. За період боїв отримав дві контузії – танки обстрілювали будинки, де ми були. Перший раз вибуховою хвилею втиснуло в стіну, другий раз накрило вибухом. Ні чорта не чув, не розумів. Ледве витягли, але то інша історія.

Виходили ми так. Нам дали «коридор», про який всі «перемірщікі» оголосили, і ми пішли на БМП.

На розвилці стояв командирський БТР, і на цій розвилці вся колона з генералів і командирів повернула праворуч і рушила в бік. А нам кричать: «Броня, вперед! Вперед, бл**ь!».

І ми пішли прямо, вперед. Бачачи, як ці під***си йдуть направо. Вилітаємо в поле і о**єваємо від того, що в метрах 400 від нас розставлена рашкінська артилерія прямою наводкою. І тут злітає червона ракета, і… Вони почали по нас х**рити з 400 метрів!

Відкрите поле – нам п**да. Одяг на мені горить. Я намагаюся втекти, тягну того, хто сидів поруч. Обертаюся, а від нього залишилася рука, таз і ноги. Ні голови, ні тулуба. Я кинув.

Вибух – розтрощило ступню повністю, одяг скинув, щоб не згоріти дотла, і поповз до посадки. Кров х**рить. Біль пекельна. Ноги, вважай, немає.

Доповз, а там Льоха лежить, з ногами перебитими. Немає ніг. Каже: «У мене граната є, давай підірвемось?». Я відповідаю: «У мене теж є, але не буду».

Тут пацан наш біжить з ПМ: «Наші? Ща за допомогою збігаю». Пішов. А я поповз.

Повз я не знаю скільки. Голий. Без ноги.

Отямився в «Камазі» на ящиках. За нами гармата бовтається. Я – стогнати. А там росіяни. Кажуть: «Заткнись, або під колеса кинемо». Втратив свідомість.

Знову прокинувся – приїхали. Викинули мене на узбіччя – повз солдати йдуть. Тут один – до мене, і каже своїм: «Зачекайте, пацани, ща я його доб’ю». Я голову піднімаю, дивлюся на нього. Він затвор пересмикнув: «Че дивишся?». А я відповідаю: «Дивлюся. На своїй землі вмираю». Він постояв-постояв… «Ну і здихай далі».

Скинули в яму – величезна воронка, вся обпалена. А в ній – і живі, і мертві, і каліки – усі там. Бачив як по посадкам росіяни ходили – добивали поранених. Бачив, як один офіцер сидів на стільці, і до нього приводили наших, а він їх розстрілював. Підводять – він стріляє, потім наступного.

Ноги немає – культя і залишки м’яса, кістець від ступні бовтається, бруд прилип. Вмираю… Тут дивлюся – прикордонники росіяни йдуть. А я сам погранець. Ну я їх і гукнув – мовляв, як справи? «Ви хто, гуси, або фазани?» (На сленгу означає: який призов – осінь чи весна). Один у відповідь розговорився, дав цигарку. У нього одна була, на двох викурили. Принесли спальник, завернули мене. Залишки ноги в вєщьмешок засунули. Так і лежав, десь пару діб. За весь час води дали і шоколадку. Та й то тому, що прикордонники – пошкодували «свого побратима».

Знову прокинувся – везуть в кузові. Кажуть, «Червоний хрест». Привезли до гелікоптера, поклали на узбіччя, і полетіли. Місця не вистачило. Лежу, матюкаюся і ридаю. Кинули ***соси – здохнути б швидше. Втратив свідомість – отямився – світло! Я – в гелікоптері, сідаємо в Дніпрі…»

Ось так вмирали під Іловайськом наші патріоти. Знайте це ви – ті, що зраджують та продають Україну. Знайте це ви – ті, що зливають Донбас. Знайте це, генерали. Ось так вмирали наші побратими.

Іван Редін,
доброволець, ветеран російсько-української війни.

«Домовилися з російською стороною про вихід наших колон заздалегідь узгодженими маршрутами, які були визначені як гуманітарний коридор. У перших умовах був вихід наших підрозділів на техніці і зі зброєю від самого Іловайська. У селищах Агрономічне і Многопілля формувалися дві колони і за двома маршрутами – один північний, другий південний – виходили в район Старобєшево. Ці маршрути були обговорені з росіянами, як маршрути виходу наших підрозділів під їх гарантії. 28-го серпня ввечері, близько 23 години на мене вийшов перший заступник начальника Генштабу ВС РФ генерал Микола Богдановський (на ФОТО), і сказав, що умови змінюються, вихід можливий лише за умови, що техніка і озброєння залишаються. Це було для нас неприйнятно, і було сплановано йти на прорив, який повинен був початися о 3 годині ночі 29 серпня 2014 р.. Він не почався. Тому що на нижчому рівні було прийнято рішення виходити під гарантії російської сторони», – Віктор Муженко, начальник Генерального штабу – Головнокомандувач ЗС України з 3 липня 2014 по 21 травня 2019 року.

О 1:00 ночі 29 серпня 2014 року на сайті Кремля з’явилося звернення Путіна до його маріонеток з т.зв «ЛДНР» із закликом «відкрити гуманітарний коридор» для українських військових, які опинилися в оточенні. «Для того, щоб уникнути безглуздих жертв, надати їм можливість безперешкодно вийти з району бойових дій, возз’єднатися зі своїми сім’ями, повернутися до матерів, дружин та дітей, терміново надати медичну допомогу пораненим в результаті військової операції», – йшлося у зверненні.

«Мироборець» Путін промовчав про те, що ще 24 серпня 2014 р. вранці близько 100 одиниць бойової техніки регулярних російських військ висунулися від державного кордону України в напрямку українського Старобєшево, відрізаючи Іловайськ і українські підрозділи. О 10:30 колону спостерігали офіцери сектора «Д» на трасі Амвросіївка-Кутєйнікове. Російські колони, вторглися на територію України, рухалися майже безперешкодно і відкрито. Перехід державного кордону і вступ регулярних військ РФ в безпосередні бої з українськими підрозділами став несподіванкою для вищого керівництва АТО, яке аж до трагічного 29 серпня ніяк не реагувало на зміну обстановки.

29 серпня 2014 р. почали формуватися дві колони для виходу з Іловайська: північна колона з кодовою назвою «Булава» і південна – «Вітер». О 6 ранку в українське Многопілля прибув російський офіцер, який повторив українському генералу Руслану Хомчаку умови виходу «зеленим коридором» без зброї, а потім кілька разів просив затриматися з виходом. Ця затримка використовувалася росіянами для того, щоб російські танки зайняли зручні позиції, з яких в подальшому українська колона була розстріляна «як у тирі». О 8:15 колони добровольців і ВСУ почали рух по заздалегідь обумовленим смертельним маршрутам.

Сrime History UA

Comments are closed.