Політика

«Чому нам не дають сучасну зброю? Є побоювання, що опиниться у РФ», – А. Кочетков

Кочетков

Політтехнолог і іміджмейкер Олександр Кочетков записав блог з приголомшливою заявою щодо зради військового керівництва України, яка могла мати місце в 2014 році (https://youtu.be/coX0-5WqJ0Y) . Йдеться про два «гуманітарні коридори»: той, який українці забезпечили під час виходу зі Слов’янська російському терористу Гіркину, і той, в якому росіяни холоднокровно розстріляли сотні українських добробатівців та строковиків ЗСУ, що виходили з Іловайського оточення.

Ми розпитали Олександра Кочеткова про підстави зроблених ним висновків, а ще – про актуальну повістку в геополітиці та внутрішні розклади політичного життя країни на даний момент.

– Ви вбачаєте не тільки зв’язок між двома «коридорами», а й злий умисел у діях П. Порошенка, чи правильно вас зрозуміли?

– Зв’язок безумовний. Там були переговори безпосередні і ніхто, включаючи начальника Генштабу В. Муженко, цього не заперечує. Для мене очевидно, що повз Верховного головнокомандувача П. Порошенка ці переговори не пройшли, він був зобов’язаний або брати участь, або санкціонувати, він повністю їх контролював. Так ось…

Наше командування під Іловайськом просило абсолютно того ж, що було надано Гіркину під час виходу зі Слов’янська.

Іміджева складова в діяльності Петра Олексійовича поступалася хіба що комерційній. І йому хотілося отримати взяття Слов’янська, який став символом «російської весни». Причому, швидко, з мінімальними втратами, щоб іміджеву складову нічого не затьмарило. Тому пішов договірняк про те, щоб випустити колону зі Слов’янська. Наші збройні сили спокійно, без єдиного пострілу туди заходять, і починається піар («Порошенко визволитель», та ін.). При цьому…

Була понятійна, джентльменська, або офіцерська, якщо хочете, домовленість про те, що війська Гіркина виходять з території України і надалі не братимуть участі в бойових діях.

Замість цього тисячі бойовиків, які пройшли запеклі бої, повернули в інший бік та взяли вже здавшийся за фактом Донецьк, перетворили його в укріпрайон та змінили хід військової кампанії.

Декілька разів заборонивши військовій авіації і артилерії атакувати колону Гіркина, наші розраховували на таку ж «джентльменську ввічливість» і для себе – з боку росіян: що вони випустять наших зі зброєю з Іловайську. Зі зброєю, адже без зброї добробатівці не могли виходити, вони могли потрапити в полон до бойовиків «ДНР» і приректи себе на страшну загибель в тортурах. Гіркин виходив зі зброєю, і наші домовилися з росіянами, з тактичним командуванням, яке керувало регулярними підрозділами і бойовиками, саме про це (що виходитимуть з Іловайська зі зброєю). Але потім від російських генералів надійшло: або складайте зброю, або всі наші домовленості недійсні. Тобто – ми всі домовленості щодо Гіркіна виконали на шкоду собі, а росіяни домовленості відкинули – на шкоду нам.

– Ви володієте інсайдерською інформацією, чи це гіпотеза?

– У мене було досить багато знайомих в найближчому оточенні Петра Олексійовича, та й з ним особисто я непогано знайомий, до мене надходить багато інформації, я багато спілкувався з військовими, які вимагали, щоб їм дозволили відкрити вогонь по колоні Гіркина. І з тими, які були на зв’язку з Генштабом і вимагали, щоб їм дозволили виходити з Іловайська, поки не закрилося оточення. Росіяни зробили три лінії оборони, через яку треба було прориватися з колосальними втратами, і, розуміючи, що до цього все йде, наші запитували дозволу на вихід – до того, як закриїться третє кільце. Мої знайомі спілкувалися безпосередньо з Петром Порошенко, і чули запевнення, що у нас все під контролем – є можливість виходу і прориву, і є сили, які готові в будь-який момент підключитися по його команді. Це не домисли, а зібрані воєдино факти, і в тому числі – результат роботи парламентської комісії, яка займалася розслідуванням, і зібрала максимальну кількість матеріалів, які можна використовувати. Це перше. А друге…

Той же Петро Олексійович ще до виборів у вузькому колі, яке не є герметичним, висловлював досить розумні міркування про те, що одна з головних проблем – це не взяти владу, а утримати її. І головною загрозою є ті, хто готовий захищати країну мало не голими руками і за свій рахунок: непідконтрольні добробатівський і волонтерський рух.

І тоді ж лунали думки – з ким-то можна домовитися, зацікавити, підтягнути під себе. А з ким-то доведеться обійтися жорстким чином.

Я в своєму відеоблозі кажу, що він, коли діє як полководець, приміряє занадто великий капелюх Наполеона, оскільки тактичним і іншим військовим мисленням не володіє. А заодно він приміряв і занадто вузький френч Сталіна, який сформулював: є людина – є проблема, немає людини – немає проблеми. В Іловайську була використана така можливість. Ця тема обговорювалася ще в Відні, де фактично йшов договірняк про отримання влади. Там Фірташ був присутній не просто як один з олігархів, а як людина, яка була в контакті з Росією. І тому після виборів Президента 2014 прозвучала позиція від С. Лаврова про те, що Порошенко – найкращий вибір України. Для кого кращий? Зрозуміло, що для РФ. У Росії так само вважали проблемою своїх добровольців, і тому була сформульована тема утилізації: ватажків бойовиків просто знищили. І тут паралельність наводить на великі роздуми. Найбільш ідейні і загартовані потрапили в Іловайське оточення і без колосальних втрат вийти не змогли.

– Є популярна думка про те, що автором походу на Іловайськ був Геннадій Корбан. Ви не згодні?

– Ну хай би, якщо б там були лише добробати, і якісь люди домовилися з їх командирами… А сектор Д? А ВСУ з генералом Р. Хомчаком на чолі?

В армії можливі і безглуздість, і героїзм, який її прикриває. Але армія діє за наказами. Накази документуються. І усне розпорядження певним чином оформляється. Є всі накази на рівні Генштабу, якими організовували наступ на Іловайськ.

Оскільки в стратегії Порошенка це було ключове місце для охоплення Донецька. Зробити в Іловайську опорний центр, далі з боку Дебальцеве висуваються наші війська, змикаються, і оточують Донецьк. Це був елемент стратегічної операції, оскільки Порошенко відчував себе Наполеоном. Тому особисто міністр В. Гелетей звертався до командирів добробатів з закликом взяти участь в Іловайській операції. Участь діячів на рівні ОДА на стратегічну тему не могла вплинути.

У Порошенка був чисто бізнесовий підхід: він збирався йти на переговори з РФ, але хотів поліпшити переговорні позиції. Якщо б ми оточили Донецьк, переговори пішли б в іншому ключі. Але вийшло протилежне – Порошенко програв в Іловайську і Дебальцеве, не контролював кордон і переговори пішли на російських умовах.

– Але якщо у випадку з виходом Гіркина Порошенко був обманутий, чому ж після того як з’ясувалося, що колона йде не в бік РФ, а на Донецьк, по Гіркину не вдарили?

– Про те хто куди піде знали тільки на рівні керівництва Генштабу. Після того як первинна команда була дана не чіпати, як потім її скасовувати? Зізнатися, що договірняк існував і щось пішло не так? Та й навіщо? Наші військові, як і будь-які чиновники, не хочуть висовуватися і засмучувати вище начальство. Це треба було, щоб начГенштабу сказав: «Петро Олексійович, вас кидають». Що б він отримав у відповідь?

В армії простіше виконати помилкову команду, ніж міняти її по ходу. Ось і вийшло: «Була команда випустити Гіркина? Продовжуємо випускати».

– Виглядає це суперечливо: адже, якщо Порошенко хотів повернути Донецьк… У цьому ж полягала мета Іловайської операції?

– Вона складалася в фактичному оточенні Донецька – раз. У перерізанні транспортної магістралі між Донецьком і Луганськом, по якій йшло постачання боєприпасами – два. Щось подібне зі Слов’янськом: перерізати всі лінії поставок в місто і потім увійти в нього з мінімумом стрільби.

– І це не суперечить версії про те, що в великих втратах під Іловайськом теж був зацікавлений Порошенко?

– Абсолютно ні. Коли добровольці були замкнуті в Іловайську, затягнулося прийняття рішень про вихід з Іловайська на рівні перших осіб…

Ось коли ми з Дебальцевського оточення виходили, все-таки прийняли рішення про вихід, і в останній момент наші війська, хоч і кинувши купу техніки (і в тому числі контрбатарейні американські радари), але все-таки встигли вискочити до того, як “котел” зачинився. А під Іловайськом було інакше – там був затягнутий процес прийняття рішень на рівні керівництва країни.

– У переговорах про «зелений коридор» з Іловайська росіяни кілька разів просили наших відкласти вихід, почекати, і в цей час займали вигідні позиції, щоб максимально багато розстріляти українців… А ми погоджувалися.

– Так.

– З боку росіян переговори вів генерал Н. Богдановський. А хто вів переговори з українського боку?

– Переговори були багаторівневі. Виходили і на начГенштабу РФ В. Герасимова, але…

Я абсолютно переконаний, що головні переговори були на рівні першої особи України та когось високопоставленого в Кремлі.

Була головна розмова на рівні перших осіб, а далі різного рівня військові розмовляли про вихід на своєму рівні. Число учасників переговорів було чималим, але якщо почнеться розслідування з опитуванням свідків, їх дуже легко буде знайти.

– Володимир Зеленський йшов до влади з обіцянкою розібратися в Іловайській трагедії, але нічого не було зроблено. Чому?

– Так там і робити нічого не треба, треба дати хід матеріалами парламентської комісії. І дати оцінку. Але тоді вийде серйозний удар по військовому керівництву, в якому велика спадкоємність – Р. Хомчак, призначений керувати Генштабом, з тієї ж системи. І це б точно суперечило домовленості з Заходом – не чіпати Порошенко з питань війни, миру і Мінських домовленостей. Якщо є питання по комерції, з фінансів – окей, з економічних можете, але…

Якщо починати чіпати Порошенко з питань війни, є велика ймовірність, що вилізе назовні купа неприємних закулісних домовленостей, і в тому числі з Росією – неприємних для західних лідерів. Захід цього не хотів, відповідно і Зеленський побоявся проявити волю. Зараз вона у нього є, але, боюся, момент упущений.

– Виходить, Захід – гарант безкарності Порошенко в частині військових рішень?

– Захід не може забороняти розслідувати, але висловлює побажання. І не Захід, а конкретні чиновники з Німеччини, Франції та США, які брали в цьому участь – вони не зацікавлені. А рішення за українським керівництвом. Осмисленне і відповідальне: йдете проти побажань, подумайте, як будете просити у нас черговий транш.

– Чиновники з США теж підштовхували нас до капітуляції?

– Ніхто не хотів серйозної ескалації військових дій.

Нашу сторону переконували, що нас розчавлять протягом тижня, максимум двох, а Захід нічого не захоче робити. Захід і в.о Президента Турчинову, і Порошенко досить прозоро говорив: ми не втручаємося, і не будемо втручатися, навіть якщо вас почнуть знищувати.

При всій союзній і демократичній риториці, в прямих телефонних дзвінках, про що і до мене доходила інформація – Захід відмовлявся втручатися в конфлікт: якщо Росія попре усією міццю, Захід буде висловлювати глибоку заклопотаність.

– А на сьогодні в цьому плані щось змінилося?

– У період Трампа змінилося, з’явилася більш жорстка позиція, продиктована інтересами США. А сьогодні маємо певний відкат до позиції, близької до 2014 р..

Європа хоче співпрацювати з РФ, тобто ціни на енергоносії лізуть вгору і втрачати не надто приємного, але постачальника вуглеводнів Європі категорично не хочеться. З іншого боку США хочуть відновити відносини з ЄС, зруйновані Трампом, і не заважають налагоджувати відносини з РФ за рахунок України.

Росії потрібно зниження санкцій в високо технологічних галузях, їм потрібен доступ до передових технологій, без яких вони і добувати-то толком нічого не можуть. А для зниження санкцій потрібен мирний процес.

При цьому Штати готові підсолодити пілюлю. Там є варіанти прямих інвестицій в Україну при дотриманні умов захисту цих інвестицій (йдеться не про балачки щодо інвестиційних нянь, а реальний захист), побудови біржового ринку, фондового ринку, і прийняття певних рішень. Вони готові згладити ситуацію. Але не брати на себе вирішення.

– Виходячи зі сказаного, до чого готуватися? Збільшився кордон з агресором за рахунок Білорусі, знову у наших кордонів йдуть навчання. І якщо Д. Байден робить відкат, ми можемо опинитися в протистоянні сам на сам?

– І раніше в будь-який момент з території Білорусі могла статися ескалація. І під егідою спільних маневрів, які відбувалися, вони завжди могли накопичити достатньо сил. У нас не прикритий цей напрямок, слабо прикритий напрямок з боку Криму, практично не прикрита можлива агресія з боку Азовського моря, так що не має значення що там на кордоні з Білоруссю. Те, що нас ніхто не збирається захищати – ця істина до кінця третього року правління починає вже доходити до нашого керівництва.

Наші проблеми за нас ніхто вирішувати не буде – от таке відкриття! А якщо і буде потроху, то за величезні, надзвичайно серйозні поступки з боку України, які Україні абсолютно не корисні.

Треба комбінацію на геополітичній дошці вибудовувати так, щоб вона була вигідна для нас. У НАТО нас не чекають тому, що ми з іншого світу. Починаючи з демократичних норм побудови армії.

В натівській армії боєць має право не тільки загинути во славу Батьківщини (як в радянській армії), він ще має купу прав.

Наприклад, на нормальне дозвілля після несення військової служби. Про що у нас не замислюються. Небагато у нас змінилося з тих часів, коли головним дозвіллям солдата було відвідування ленінської кімнати…

Так ось – в НАТО нас не чекають, але вибудовувати ситуацію з урахуванням НАТО нам ніхто не забороняє.

– Наскільки ймовірно повномасштабне російське вторгнення, і коли воно може відбутися?

– З урахуванням тієї ідеології, яка існує в РФ, така загроза існує завжди. І вона настільки велика, що її треба враховувати у всіх наших геополітичних міркуваннях. Це нависаючий над нами карниз. Але якщо говорити про сьогодення, зараз одна з мінімальних точок. І ось чому: заливати населення однієї лише пропагандою не вдається, Росії теж потрібні гроші. І, на відміну від нас, на жаль, там мислять куди більш стратегічно. Вони не просто природний газ в Європу поставляють.

Вони робили «Північний потік-2» таким чином, щоб по ньому можна було в майбутньому постачати водень. А Європа збирається переходити на безвуглецеві технології, водень можна виробляти на російській території за допомогою атомних станцій. І росіянам надзвичайно важливо затягнути Європу в цю схему.

«Північний потік» добудований, але навряд чи до 2022 року буде прийнятий в експлуатацію і по ньому піде комерційний газ. Їм зараз важливо не злякати ситуацію, яку вибудовували не один десяток років. І якщо вони попруть на нас, вони зіпсують цю ситуацію, поховають вкладені в будівництво кошти.

З іншого боку – їм і нападати на нас не треба, ми, на жаль, продовжуємо розвалювати країну в кращих традиціях Петра Олексійовича, який затіяв протистояння однієї частини суспільства іншій його частині. Плюс розвалюється економіка.

Я подивився параметри держбюджету – у нас там зростання на 4%, а інфляція – 6%: інфляція з’їдає зростання, яке просто намальовано за рахунок підвищення цін. Через рекордний рівень ціни газу на європейських біржах необхідно до 40 млрд. грн. дотацій, щоб продавати газ за ціною, по якій уряд обіцяв продавати українцям. Звідки їх взяти?

І корупційна складова не зменшилася. Так що ми можемо самі себе доконати, і тоді єдина, хто «протягне руку допомоги» – РФ. Адже в чому суть «приєднання» Білорусі? Росія і раніше дотувала РБ прихованим чином – закуповуючи не дуже потрібні їй товари за підвищеними цінами і поставляючи енергоресурси за зниженими. А тепер вони будуть дотувати менше, але відкрито. І на тих же умовах РФ готова підтягувати Україну під себе – вимагаючи натомість відмови від суверенітету у зовнішньополітичних, зовнішньоекономічних питаннях і в обороні.

Тобто – загроза російського вторгнення малоймовірна, але не тому, що ми сильні. Ми можемо підсилити нашу обороноздатність за рахунок непрямої взаємодії з країнами НАТО: постійні маневри, розміщення баз… Знаходження військовослужбовців країн НАТО тут, у нас, збільшить обороноздатність в тому сенсі, що якщо постраждає хоча б один військовослужбовець країни НАТО, НАТО доведеться реагувати. А з іншого боку треба ставати вигідними: адже за спецопераціями (витягувати афганців незрозуміло звідки) до нас звертаються? Так давайте нашу організацію ведення бою підтягнемо до стандартів НАТО. Українці чудові бійці, а ось з технологічним оснащенням у нас слабо.

– Як ви оцінюєте обнадійливу новину про те, що нам можуть надати «Залізний купол»?

– Ця новина з розряду: під керівництвом В. Зеленського українці можуть отримати безсмертя. А можуть і не отримати… Як США можуть надати зброю розробки Ізраїлю, передану їм на певних умовах? Яким чином можна обійти міжнародні норми? Якби ми звернулися до Ізраїлю з проханням закупити… Тоді теж виникає питання: наскільки Ізраїль хотів би, щоб така технологія опинилася в руках у Росії? Адже чому нам бояться надавати сучасне озброєння. Західні фахівці прямо говорять: є побоювання, що за тиждень це озброєння виявиться у РФ.

– Через зраду? Через корумпованість керівництва?

– Ми можемо контролювати кого завгодно, крім своїх «прапорщиків» – тут з часів СРСР нічого не змінилося. На шаховій дошці є різні фігури, але ця ходить куди хоче і бере що хоче.

Проблема російської агентури теж існує – через те, що її ніхто не хоче вирішувати. Бо вирішувати повинні ті, хто багато в чому є елементами цієї агентури. Але я не можу заперечувати і єдиних культурних коренів генералітету ВСУ (вчилися разом, воювали разом в Афгані)…

Купа фактів, коли в районі передової передзвонювалися і вітали один одного з днями народження дітей і дружин. З тих, хто прийшов в армію за період Незалежності таких значно менше. І ще – за умови бідності країни, бідності військових ми не вирішимо проблему ворожої агентури (бідних можна купити за порівняно невелику суму).

– Уже почалася підготовка до наступних виборів? Як ви думаєте – є шанс, що з’явиться якась нова особа на політичній сцені?

– Вибори у нас не закінчуються ніколи, і ті, хто програв в 2019 р. негайно почали підготовку. А ця осінь стане досить гарячою саме через розгойдування ситуації. Розхитувати ситуацію заради зміни неефективної влади – це нормальна політична діяльність опозиції. Інша справа, що у нас не знають міри і все переходить в крайності.

Спочатку треба розібратися з варіантом дострокових виборів. Оскільки в ОП відклали на 2022 рік ідею проведення дострокових президентських виборів – за умови, що рейтинг В. Зеленського дозволятиме йому безпечно перемогти і скостити ті 3 роки, поки він навчався бути Президентом – тобто, дати йому можливість почати з нуля.

Там ще не відкинули цю ідею, яку думали провернути в кінці 2021го…

Що стосується термінових виборів, на сьогодні ситуація така, що на термінових В. Зеленський цілком може перемогти знову. У нього склалося електоральне ядро: пенсіонери та молодь, люди, схильні голосувати серцем, на рівні емоцій.

– А що ви думаєте про запит на оновлення еліт?

– У нас запит суспільства з великою домішкою абсурду: виборці хочуть нові обличчя. Не заплямовані ні в яких корупційних справах, що не були у владі, але при цьому з досвідом управління, високо професійні, які вміють керувати країною. Як це поєднати? Найбільш наближений до соціального запиту – це Д. Разумков.

Зараз старими елітами розглядається варіант «м’якої хунти»: Президент Зеленський залишається і займається своєю улюбленою професійною справою – зачитує тексти, написані не ним, а до влади приходять політики старої формації, які займаються управлінням. А другий варіант – підігрування Зеленському, проведення парламентських перевиборів і складання нової конституційної більшості під егідою «президента миру».

Це буде частина з «слуг народу» – десь осіб 150, плюс частина депутатів, яких С. ​​Льовочкін заведе (тих, які тяжіли до «руського миру» і розчарувалися в Зеленському).

Нових-то обличч – повно, але суспільство не цікавиться реально новими і не намагається вкладатися в них, дотувати нових політиків. В умовах, коли все медіа контролюються старими і новими олігархами, поява нового політика близька до нуля.

– Хто такі нові олігархи?

– Нові олігархи це люди, які нажили божевільні кешеві статки без обтяжень – у вигляді кредитів і зобов’язань, без виробництв з робочими і тд.. Це колишні і нинішні чиновники, які можуть використовувати в своїх інтересах будь-кого і платити кому завгодно, хто їх зацікавить. Поставлять на будь-якого з перспективою на виграш, хто дозволить їм зберегти нинішню систему і зберегтися самим в цій політичній системі.

– Гадаєте, не відбудеться у нас обіцяної деолігархізації?

– Те, що проводить В. Зеленський, нікого не лякає. Там йде боротьба з персоналіями: прибираємо цих, а замість них з’являються нові. Поки не змінюємо систему влади, поки не намагаємося викорінювати сис-те-му, а не конкретних людей, у нас нічого не станеться.

На жаль, влада у нас або не розуміє – як підійти до системи, або придурюється і зображує дилетантів, не бажаючи робити інвентаризацію і аудит суспільного надбання, і займатися всіма ключовими питаннями, які реально перекриють доступ чиновників до бюджету, доступ до особистого збагачення.

На жаль, всі ці речі не знаходять підтримки у нашій владі, якою б вона не була. І революція – куди більш ймовірний шлях: м’яка, або у вигляді майдану, електоральна революція (вимушені вибори), протестна, будь-яка активна, стрімка форма – вона ближче до зміни влади.

Головне – нам треба міняти модель влади. Нам потрібен постійний контроль суспільства за тим, що робить влада. А не контроль раз на 5 років. Але, на жаль, поки нам втюхують одне, а, дорвавшись до влади, в реальності роблять інше.

Змінюються обличчя, а підходи не змінюються.

Підходи треба міняти.

Відеоверсия тут: https://youtu.be/R8UKUOAiN4g

Сrime History UA

You may also like

Comments are closed.