Журналіст-розслідувач з Донецька, активний учасник двох Майданів Артем Фурманюк (на ФОТО) ділиться спогадами про «російську весну», розповідає про причини виникнення «ДНР» і викриває епізоди російсько-української війни, які можуть шокувати.
– Кажуть, донеччани не відстояли Донецьк. Чому так вийшло?
– Вже точно не тому, що в Донецьку було більше сепаратистів. Це вже потім створили міф, що Донецьк якийсь не такий, і його треба відрізати. Насправді питання вирішили місцеві еліти. Хоча і жителі десь винні: на майдан в Донецьку збиралося до 200 чоловік, а в Дніпрі і Харкові – в рази більше. І тому Р. Ахметов розсудив, що цей варіант “прокатит”.
У Донецьку народ почав самоорганізовуватися вже після того, як приїхали туристи з Росії. Але було вже пізно. Перший масовий мітинг за єдину Україну в Донецьку відбувся 5 березня, а «губаревці» вперше захопили ОДА 3 березня. Пізно Донецьк розгойдався.
А ось т.зв. еліти планомірно і цілеспрямовано, протягом всієї “російської весни” здавали Донецьк. При повному потуранні центральної влади. Ми чекали підтримки від тих, хто називав себе польовими командирами Євромайдану, але від нас відвернулися. Мене як учасника Помаранчевого майдану, це не здивувало. Адже памятаю як В. Ющенко здавав регіон на відкуп т.з. донецькім. “Помаранчеві” партії не проводили роботи з місцевим населенням, продавали “ригам” місця в партійних списках. Лідери цих партій лічені рази приїжджали в Донецьк. Ніякий діалог центральної влади з проукраїнським Донбасом ніколи не вівся. Жодної люстрації, жодних “чисток” не проводилося. І коли навесні 2014 донецькі еліти захотіли побудувати собі удільне князівство – зі своїми судами та прокуратурою, Києву було на це начхати.
– 31 грудня 2013 року Р. Ахметов у спортивному костюмі, без охорони примчав до майданівців, які прийшли його пікетувати, і сказав: «Ось всі говорять «санкції, санкції» (хоча тоді ніхто про санкції ще не говорив) – для мене найбільша санкція – це коли я не зможу ходити по своїй батьківщині, по донецькій землі». І як в результаті – постраждав Ахметов від втрати можливості «ходити по донецькій землі»?
– По-перше, він тоді не приїхав без охорони, його прикривав діючий начальник «Сімки» (управління так званих «топтунів») – він топтався в штатському серед майданівців. А колишній начальник тієї ж «Сімки», який у Ріната очолював службу безпеки, перебував через дорогу. З боку Ахметова то був сильний піар-хід. Показав себе “рубаха-парнем”, який від простих людей не ховається.
Видео : https://www.youtube.com/watch?v=no0VyxyethY&t=17s
По-друге, я ще в квітні 2014 написав, що Донбас забрав Ринат Ахметов – тоді це у багатьох викликало здивування. Донецька еліта думала, що влаштує антимайдан, похитає ситуацію, і, як завжди, регіон буде в неподільному управлінні Ахметова, як було протягом багатьох років. Але в липні почалися процеси, яких не очікував Ахметов. Та й ніхто не очікував – «градів» з боку РФ і такої відсічі з боку України. Спочатку з призначенням С. Тарути на роль губернатора місцеві еліти намагалися створити керований хаос. Таруту особисто Ахметов попросив очолити область. Потім процеси почали виходити з-під їх контролю. І, тим не менш, за фактом до 2016 року Ахметов контролював «ДНР».
Донецька філія «Російської православної армії», якою керували брати Писарчуки на прізвисько Писарі, фінансувалася за власний кошт екс-нардепа Юрія Черткова, який в 90-ті був в банді у Рината, а в 2007 пройшов під час дострокових виборів у ВР від «Партії регіонів» по квоті Ахметова. Банду «Восток» і частково «Оплот» – так само фінансував Ахметов. Були два брата Захарченки і два брата Тимофєєви, з яких відомі тільки той Захарченко, що став «головою ДНР» і той Тимофєєв, який став «міністром Ташкентом» – ці бойовики були під депутатом від ПР Олександром Бобковим. Довгий час працювала «Брусничка» – мережа магазинів Ахметова в Донецьку.
– Але на сьогодні ахметовські підприємства перейшли до “младоолигарха” втікача С. Курченка. Значить, Ахметов теж постраждав?
– Після того як сталася т. з. націоналізація підприємств Ахметова «республікою» весь менеджмент на цих підприємствах залишився ахметівським. Були данні розвідки про те, що після переходу підприємств до Курченка Ахметов все-таки отримував відсоток, тобто – не втратив контроль повністю. А зараз потихеньку йдуть процеси по відновленню його похитнувшогося впливу на ОРДЛО.
Щоб ви розуміли: Донбас завжди був дотаційним регіоном і це теж відповідь на питання: чи втратив щось Ахметов. Всі основні активи Ахметова в Донбасі були збитковими і дотувалися державою. Ахметов хотів, щоб і далі все дотувалося.
– 13 березня 2014 року – трагічна дата для Донецька: агресивний проросійський натовп напав на учасників мирного мітингу за єдність України. Ви були серед учасників. Що тоді сталося?
– Був попередній мітинг 5 березня, коли функції самооборони мирного мітингу виконали ультрас ФК «Шахтар». Їх тоді жорстоко побили, а міліція була на боці проросійських тітушек. Тоді я зрозумів, що 13-го буде жорсткіше, і можуть бути смерті. Ми почали списуватися в Фейсбуці – домовлятися з іншими хлопцями про створення самооборони. Місто було вже заповнене людьми з немісцевою говіркою. Обговорювали, як відстояти Донецьк. Допускали, що будемо відловлювати цих тітушок та ламати їм ноги. Потім дізнався, що й такі групи опору в Донецьку існували, але ми до цього не дійшли. Крім того була молодь і були жінки, які ратували виключно за мирні дії, і потрібно було їх захистити.
Мій друг познайомив мене з Костею Гришиним, який в подальшому почав називати себе Семеном Семенченко і поміняв прізвище. Він пообіцяв підтримку Києва – 150 осіб самооборони, і засоби захисту. Здалося дивним, що про каски не було мови, а вони потім як раз були потрібні більше, ніж що-небудь. Костя-Семен обіцяв, що буде машина з битами – на випадок, якщо на нас нападатимуть. Після мітингу 5 березня на міліцію вже ніхто не розраховував. Ми створили десятки самооборони, тому що нас було не так багато, щоб створювати сотні. Але в моїй десятці було, наприклад, 17 чоловік. Обіцяну амуніцію так і не дочекалися, гроші на самооборону збирали самі. Гришин-Семенченко жодної обіцянки не виконав і зник в перші хвилини після початку мітингу. У всій нашій самообороні в підсумку було чоловік 120.
Градус напруги ріс з першої хвилини – в нас летіли пляшки, яйця. І саморобні вибухові пакети – від одного з них у мене шрам на нозі. Закінчився мирний мітинг, ми взялися за руки і стали прикривати відхід інших учасників акції. Зі сцени вже хтось сказав, що мітинг закінчено. Наш ланцюг почали проривати тітушки, використовувати елетрошокери. Нас притисли до міліцейського автобусу і оточили. Раптом хтось вигукнув, що треба ховатися в цей автобус, який нас відвезе. Я відчув, що це пастка, і не став в нього йти. І через лічені хвилини переконався, що не помилився: в автобусі почалася страшна тиснява, його оточили з усіх боків, туди полетіли каміння, петарди, були пробиті колеса. Нікуди поїхати такий автобус не міг. У самообороні виявився і Дмитро Чернявський – його в автобус занесли вже спливаючим кров’ю.
З іншого боку автобуса пророссісти притиснули частину самооборони, кричали: «На коліна!» і закидали камінням. Кожен вибирався з м’ясорубки як підказувала інтуїція. Ми зірвали червоний скотч з рукавів – його нам порадив, знову ж таки, Семен, телефони якого виявилися вимкнені. Потім я зробив висновок, що він працював на ту сторону і порадив нам червоний скотч, щоб проросійські нападники могли нас ідентифікувати. За моїми даними, убитих прихильників України було троє, але батьки двох не захотіли розкривати інформацію про себе.
Видео : https://www.youtube.com/watch?v=iNqcwSwnybU&t=79s
– Жертви були з проукраїнського боку. Чому самооборона проукраїнського мітингу виявилася на сайті МВС в якості розшукуваних осіб?
– Тому що менти були не на боці України. Уже вночі з’явилася інформація, що ми ідентифіковані і менти зливають наші дані проросійським тітушкам. Ті вже пішли шукати постраждалих по лікарнях. До когось з наших о 5 ранку додому нагрянула міліція. Почали тягати на допити. Наші фотографії виставили на сайті МВС з проханням допомогти встановленню осіб, які організували масові заворушення. Так що ми з товаришем поїхали 15 березня, і 16 вже були в Києві.
– Після 13 березня мітинги за Україну тривали в Донецьку, і були ще жертви. Чи вважаєте ви, що ці спроби відстояти Донецьк за допомогою мирних демонстрацій були недостатніми? Або – безглуздими?
– У мене батьки постраждали під час проукраїнського мітингу 28 квітня, а я після подій 13 березня був однозначний і абсолютний противник подальшої участі в мирних акціях. Вважаю, що Донецьк заявив про свою позицію на мітингах 5 і 13 березня, коли наших було від 5 до 10 тисяч чоловік. Цього достатньо, щоб показати, що Донецьк – українське місто. А далі мирний опір був марним.
– Тому, що учасників проросійських мітингів було в рази більше?
– Тому що проросійські сили були готові вбивати. Так що час мирного опору в Донецьку закінчився 13 березня 2014 року і організовувати подібні мітинги – це було неправильно по відношенню до їх учасників. Все одно як за часів стародавнього Риму – коли християн викидали в амфітеатр, щоб вони з хрестами йшли проти диких звірів.
– Ви всерйоз висвітлювали тему військових злочинів, в тому числі – скоєних українськими військовими. Нещодавно почали виходити з в’язниці герої ваших публікацій про батальйон «Торнадо». Оголошувалися моторошні факти. Але позиція частини суспільства така: звинувачення сфабриковані. Деякі навіть впевнені, що «нашим» можна гвалтувати. Ваші думки з цього приводу?
– Давайте почнемо з того, що «Торнадо» – не військові і не батальйон, а рота патрульної міліції особливого призначення. Вони всі, на чолі з багаторазово судимим командиром роти Русланом Онищенко (колишнє прізвище Абальмаз) – міліціонери, і сиділи в камері з колишніми співробітниками – з «беркутами», яких звинувачують у справах Майдану. «Торнадівці» і їх фанати проклинають колишнього військового прокурора Анатолія Матіоса, хоча повинні молитися на нього. Адже військова прокуратура розвалила «справу торнадівців». Проклинати Матіоса повинні ті, хто ризикнув дати свідчення: потерпілі і свідки. Тому що в січні 2022 року у Р. Онищенка закінчується термін. Він потрапляє під «закон Савченко». А якби слідство попрацювало на совість, «торнадівці» сиділи б довічно. Військова прокуратура не розслідувала жодного вбивства, а їх там близько десятка.
Наприклад, в оперативній довідці, яку я публікував (https://resonance.ua/shhe-raz-pro-tornado/), був такий епізод: влітку 2014 року в Маріуполі молотками в під’їзді «торнадівці» забили Ігоря Каліуша – керівника шахти з Тореза, рідного міста Онищенка.
– Фанати кажуть: зате захищали Україну. Захищали?
– Представники інших добробатів розповідали, що «Шахтарськ» (перша назва «Торнадо») фактично дезертирував з під Іловайська. Кинута ними зброя дісталася 5 роті батальйону «Дніпро-1». І боєць «Азова» Душман в інтерв’ю розповідав, що мародерство було головною практикою «Шахтарська» – «Торнадо».
Там були зоновські порядки. То не дивно, адже в найближчому оточенні командира – Р. Онищенко – були близько 30 судимих людей. Привілейована група наближених в їдальні їла окремо від інших бійців. Вони обдзвонювали знайомих, які найближчим часом повинні були звільнитися, і кликали до себе в роту. Це я знаю від бійців, з якими знайомий. Наприклад, серед наближених до Онищенко був Олексій Тарасов, який приблизно половину зі своїх 50 років провів за гратами за різні злочини. Я з ним познайомився в лютому 2014 року – ми втрьох поїхали в Київ на Майдан: я, мій майбутній побратим Серьога і Тарасов. Він розповідав, що судимий, але ми йому довіряли – з урахуванням того, що він був регіональним лідером «Батьківщини» в Макіївці, і виграв справу в ЄСПЛ (хоча Євросуд не скасував його вирок). Так ось Тарасов пішов в «Шахтарськ». На День Незалежності в 2014 році вони влаштували свавілля в «Форест парку» під Волновахою… І Тарасов подзвонив Серьозі звідти, сказав: «Братан, ти не знаєш, де по-швидкому можна продати мобільні телефони ?! У мене їх тут ціле відро». Це до питання про мародерство. Так ось – не всі учасники епізодів з тортурами і знущаннями виявилися в числі підсудних. Тарасов проходить по тим матеріалам УД, якими я володію, як член ОЗУ. Він – основна особа в епізоді, де потерпілу (дівчину-бійця) змушували задовольняти наближених Онищенко… Але його так і не заарештували, хоча я з цього приводу бив на сполох. Наскільки я знаю, відмазатися Тарасову допоміг куратор з СБУ… Не сів і Сергій Батяшов, який проходить по іншому епізоду тортур.
– Серед «адвокатів «Торнадо» навіть радянський політв’язень С. Хмара. Через те, що справа слухалася в закритому режимі, створився грунт для інсинуацій. Так що ж в тій справі?
– Два епізоди, які пов’язані з сексуальним насильством, зробили слухання закритим. Але ще там – тортури, «віджимання» чужого майна. Над колишньою співробітницею свого батальйону, яка звідти втекла, сексуально поглумилися. Спіймали, повернули і змусили жити в кімнаті з 14 чоловіками. Залякували і принижували. Потім зловили людей, яких назвали «сепарами», і змусили двох гвалтувати третього. Абальмаз (Онищенко) в суді кричав на заплакану потерпілу – матір згвалтованого хлопця, який пропав безвісти, тому що він знає: тіло жертви не знайшли… А справу по цьому хлопцеві порушували спочатку за статтею «вбивство». Ряд трупів зарито на непідконтрольній території, куди наші правоохоронці не мають доступу. В епізоді зі згвалтуванням зниклого брав участь засуджений Моджахед (Д. Ляшук): змушував гвалтувати, насміхався і знімав на камеру.
Колишні бійці з жахом згадують свого «батяню комбата». Багато хто говорив мені прямо: волів їхати на блокпост, ніж сидіти на базі і перебувати поруч з цим звіром. Адже принижуючі гідність покарання Онищенко застосовував і до своїх бійців. Говорив: «Тут як на зоні, тільки втричі гірше». Захисники «Торнадо» лають Матіоса, але якщо Матіос поганий, це ж не означає, що ґвалтівники хороші. У мене питання до тих, хто їх захищає: «Ви готові своїх синів відправити до такого командира, як Онищенко?».
– «Торнадівці» публічно погрожували потерпілим, свідкам, журналістам. Чи означає це, що їх життя зараз в небезпеці?
– Прихильники Онищенко під час офіційного заходу «наїжджали» на авторів розслідування з «Медійної ініціативи за права людей» – за те, що розповіли, як ті грабували і катували мирних громадян в готельному комплексі (http://mipl.org.ua/sprava-tornado/), поки інші добровольці гинули під Іловайськом. На одному із судових засідань Онищенко вигукував обіцянки помститися Олені Лунькової з СТБ – за серію її розслідувань.
Видео : https://www.youtube.com/watch?v=4_E7n1b_AXw
Влітку 2016- го, коли їх проплачені прихильники штурмували Оболонський суд, «торнадівці», перебуваючи за гратами, виходили в інтернет і залякували незгодних в Фейсбуці. Серед моїх друзів і знайомих чимало тих, що отримували від них погрози.
Прокурорів вони в суді поливали фекаліями і кричали матом: «Ти будеш страждати». Чув, що Абальмаз (Онищенко) обіцяв розправитися і з дочкою Анатолія Матіоса. Вони прямо в сусідній камері слідчого ізолятора до напівсмерті побили Ірокеза – колишнього бійця «Торнадо», через якісь розбіжності. Зайшли до нього з дозволу співробітників СІЗО, накинули на голову простирадло, і забили – я знаю, оскількі на мене виходила представниця цього хлопця. Наскільки привільно вони сиділи, якщо мали можливість вільного переміщення з камери в камеру, і їм дозволялося вести ютюб-канал з в’язниці (поки не влаштували бунт). Якщо вони таке в СІЗО творили, що будуть робити на волі? А наскільки серйозні загрози – я відповів вище, коли навів приклад Каліуша: з ним звели рахунки, через багато років, під шумок військових дій. Помстилися за те, що написав заяву на Онищенко в 2008му.
– 31 серпня 2015 р ви були серед учасників акції протесту під ВР проти впровадження в Конституцію «особливого статусу Донбасу». Закінчилася вона трагічно. Ви потрапили до в’язниці. Чи не шкодуєте?
– Я вважаю, що зрадницький план Мінських угод був би вже реалізований, якби не такі відчайдушні виступи, як наш мітинг під ВР. Мені довелося помахати кийком (так само, як і 13 березня). Але я захищав український Донецьк і наш загальний Донбас. Після чого провів у в’язниці всю осінь. А чимало моїх земляків, які на патріотичній риториці зробили собі імена, в цей час топили мене нишком. Підтримували інформаційну хвилю проти учасників цієї акції. Хоча публічно і висловлюються проти «особливого статусу республік», на мітинги не ходять. Багато хто звинувачував мене в тому, що я радикально виступив. Але якби всі протестували, сидячи на дивані, «особливий статус» навряд чи можна було б загальмувати. І так само на Майдані – велика частина виступала за те, щоб запалювати запальнички і співати пісні. Я теж проти кровопролиття, але, як співав В. Цой: «Что будут стоить тысячи слов, когда важна будет крепость руки?». Не будь радикальної частини майданівців, можливо, зараз у нас в країні були б В. Янукович і «русскій мір».
– Люди часто запитують: коли Україна поверне Донбас під свій контроль? І чи можна повернути?
– У найближчому майбутньому Донбас не повернеться. Нам хочуть впровадити злочинний анклав, ситуація в якому лише погіршується. Путін сам себе загнав у глухий кут: як дурень, який увійшов до ліфта і спалив всі кнопки – і поїхати не може, і вийти не може. Залишити Донбас-це репутаційні втрати, анексувати за прикладом Криму – не вигідно. Не буде ніхто до складу РФ включати Донбас, і не визнаватиме, як Абхазію і Південну Осетію. Путін навіть не знає, що робити з водопостачанням в Криму… Так що він буде намагатися заштовхнути Донбас в Україну на своїх умовах, і змусити відновлювати за наш рахунок.
Я впевнений, що переговорний шлях марний. Хоча в гуманітарній підгрупі ТКГ є мій друг, і хоча вони вирішують якісь гуманітарні питання… Проблеми нікуди не діваються, і мир не настає – з тієї причини, що в цьому не зацікавлені ні Путін, ні його п’ята колона в Україні.
– Чи є у вас надія, що ми коли-небудь відвоюємо відібрані території?
– Поки РФ є ядерною державою, а Україна – ні, я вважаю, що це фантазії. Але припустимо, що це можливо. Тоді виникає наступне питання: а що ж далі? Людям весь цей час цілеспрямовано прочищали мізки. Хто з дітей пішов у 2014ом в 1-й клас, той вже підліток, вихований в дусі: Гіві і Моторола – захисники Донецька. Це мені нагадує демонизацию ОУН-УПА в СРСР, наслідки якої ми досі розгрібаємо. І ідеологічний розкол посилюється. Озлобляються навіть ті, хто був за Україну, якщо в будинок прилетів снаряд. Особливо, якщо сказали, що винна в прильоті Україна. Так що – моя порада донеччанам: забирайте звідти рідних і не тіште себе ілюзіями.
Фрагмент розмови з Артемом Фурманюком:
Фрагмент 1: https://www.youtube.com/watch?v=cehCJ2Ci2pw
Допомогти розвитку сайту: монобанк 4441 1144 2982 7650